Добро починається з тебе

Автобіографія Гуменюк Аліни Сергіївни

Аліна — Wed, 15 Apr 2015 08:45:19 GMT

Я, Гуменюк Аліна Сергіївна, народилася 23 квітня 1998 року в місті Славута Хмельницької області, в родині суддів. Громадянка України.

З вересня 2004 року до травня 2012 року навчалась в Славутській середній школі №6.

З вересня 2012 року до травня 2015 року навчалась у Славутському обласному спеціалізованому ліцеї-інтернаті поглибленої підготовки учнів в галузі науки, де одержала атестат про середню освіту.

У липні 2015 року вступила до Національного університету "Харківська юридична академія імені Ярослава Мудрого" на факультет підготовки кадрів для прокуратури. Зараз навчаюся на 1 курсі, проживаюв гуртожитку на території університету.

Батько, Гуменюк Сергій Володимирович, 1971 року народження, проживає в м. Славута, помічником судді Славутського міськрайонного суду.

Мати, Гуменюк (Гаврилюк) Валентина Анатоліївна, 1976 року народження, проживає в м. Славута, суддею Славутського міськрайонного суду.

Сестра, Гуменюк Надія Сергіїївна, 1994 року народження, проживає в м. Харкові, працює секретарем Харківського міського суду.

Автобіографія Броневицької Яни Леонідівни

Аліна — Wed, 15 Apr 2015 08:33:39 GMT

Я, Броневицька Яна Леонідівна, народилася 23 липня 1998 року в місті Славута Хмельницької області, в родині вчителів. Громадянка України.

З вересня 2004 року до травня 2012 року навчалась в Славутській середній школі №5.

У липні 2015 року вступила до Національного університету "Києво-Могилянська академія" на факультет підготовки кадрів для прокуратури. Зараз навчаюся на 1 курсі, проживаюв гуртожитку на території університету.

Батько, Броневицький Леонід Володимирович, 1964 року народження, проживає в м. Славута, працює вчителем біології Славутської середньої школи №6.

Мати, Броневицька (Михайловська) Світлана Казимирівна, 1971 року народження, проживає в м. Славута, працює вчителем географії Славутської середньої школи №5.

Брат, Броневицький Роман Леонідович, 1992 року народження, проживає в м. Славута, працює вчителем історії Славутської середньої школи №1.

Що я можу зробити для покращення життя вже сьогодні?

Аліна — Sun, 05 Apr 2015 12:47:07 GMT

Кожен із нас, де б не знаходився, може робити людям добро. Допомогти іншій людині перейти в небезпечному місці дорогу, пропустити в черзі жінку з дитиною чи інваліда, подати руку допомоги в скрутну хвилину, розділити чиєсь горе — не можна перелічити всіх випадків, коли одна людина може і повинна допомогти іншій. Головне — не пройти мимо, не відвернутись, не відводити очей вбік, коли поруч із тобою в транспорті людина похилого віку або хтось потребує твоєї допомоги.
Кожна, навіть невеличка зроблена тобою справа, залишить приємне почуття насамперед у твоїй власній душі.
Доброта... На жаль, ми рідко говоримо про цю прекрасну якість людини. Та і засоби масової інформації не переобтяжують нас цією проблемою. І даремно. Сьогодні ми є свідками того, як більшість "упакованих", "крутих" хизуються своєю перевагою над "лохами", за їхнім визначенням, тобто тими, хто співчуває, співпереживає, прагне допомогти, хто "не вміє жити", "не вміє гроші робити", переступаючи через все і всіх.

У таких багатий одяг, але порожня душа.

Ось він чи вона:

Має гарний одяг, вроду,

В дискотеці ночі й дні.

Вихилятись маєш моду

Хто ти? Звідки? Хто мені?

Що тобі наш рідний край?

Що тобі зрубати гай,

Отруїти чисті води,

Заплювати предків роди?

Пишучи , згадала про випадок, який стався зі мною на дачі. Як зараз бачу: летить іномарка і просто в посадку, де росли молоді деревця. Все поламали, попсували. Серед деревець була і маленька ялиночка, беззахисна і понівечена. Підійшла я до неї і охнула; "Як вони тебе!" Зняла з верхівки велику гілку, вийняла сучок, що колов ялиночку, відвела вбік дві гілки, що затиснули її. Сказала: "Живи!"
Через тиждень знову прийшла подивитись на врятоване деревце. Дивлюсь: стоїть ялинка в зеленому вбранні, вільно розкинула гілочки. І така весела, щаслива, що й мені захотілось посміхнутись.
Що не кажіть, а добрі справи прикрашають життя людини!

Чи сучасні зараз поняття "милосердя", "доброта"?

Аліна — Sat, 04 Apr 2015 23:57:32 GMT

Мабуть, я почну з поняття слова «милосердя». Милосердя — готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя — це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Милосердя часто ототожнюють із вірою в Бога, але особисто я вважаю, що це не те саме. Можна допомагати іншим і робити добро й при цьому не вірити в Бога. Можна, навпаки, ходити в церкву тільки тому, що це зараз стало модним, і молитися тільки для того, щоб «забезпечити» собі вічне життя. На жаль, і таке буває. Але з іншого боку, якщо людина щиро вірить у Бога й прагне виконувати всієї його заповіді, він постарається також бути й милосердним. Для мене в милосерді основне — безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя самовіддано доглядали за пораненими, ризикуючи своїм життям, виносили поранених і вбитих з поля бою, і все це зовсім безоплатно. Крім того, вони морально підтримували солдатів, не даючи їм упасти духом, що відіграє величезну роль у їхніх перемогах. Імен більшості з них ми ніколи не довідаємося, але ми завжди будемо вдячні їм за їхню самовіддану працю.

На жаль, зараз, у наш важкий час змін, такі якості, як милосердя, доброта, бажання допомогти йдуть на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння дістати прибуток і турботу насамперед про себе. Милосердних людей зараз не багато, та й то інші ставляться до них якщо не як до божевільних, то принаймні як до дурного. Зараз ніхто не допоможе бабусі перейти через дорогу, донести сумку, не подасть жебракові, не пошкодує сиріт і важкохворих. А мені здається, що саме в наш час щирого милосердя людям найбільше не вистачає. Звичайно, багаті люди можуть собі дозволити зробити пожертвування в різні фонди допомоги, але дуже часто тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди, які дійсно хочуть допомогти, найчастіше не мають у своєму розпорядженні засоби для цього. Але допомогти можна не тільки матеріально, але й духовно. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя. Я думаю, якби люди більше піклувалися про інші, зникло б з осіб людей вираження якоїсь безвихідної прикрості, що так часто можна бачити в метро, на вулиці, у магазині. Іноді, звичайно, попадаються люди веселі, життєрадісні, оптимістично настроєні, усміхнені, але їх — одиниці. А інші люди — хмурі, непривітні, постійно стурбовані станом політики й економіки.

Втративши милосердя, ми немов розучилися радуватися життю, який би вона не була. Мало кому хочеться ділитися своїм щастям з іншими. Але ж життя в нас тільки одна, і було б так прекрасно не тільки радуватися їй і жити сьогоднішнім днем, але й спробувати зробити життя інших небагато легше, світліше й радісніше. Це б принесло радість і нам самим. Кожна посмішка на особі людини, якому ти допоміг, робить твою особу счастливее. З давніх часів відомо, що заподіюване комусь зло повернеться до тебе сторазовим злом і що добро, що ти комусь зробив, вернеться до тебе. І якщо ми хочемо, щоб до нас ставилися добре, ми самі повинні ставитися добре до навколишнім. Так будемо ж милосердні!

Що ж таке честь і совість? Чи потрібні вони? Навіщо? Так, честь і совість завжди були потрібні в нашому нелегкому житті. Якби люди ними не володіли, то страшно подумати, що було б з людством. Без совісті й честі людський рід давно б згас. Я переконана, що совість — це внутрішній голос теперішньої людини; голос, що контролює нашої думки, учинки, справи. Міркуючи про честь, думаєш винятково про чесних людей. Дуже жаль, що зараз чесним людям доводиться важко. Ми живемо в такі роки, коли з людьми, що дозволили собі сказати правду, можуть розправитися. XX століття дає страшні приклади, коли людей просто знищують за сказане, вчинене. Причому відбувається це зовсім непомітно: людину або просто зникає, або виявляється «випадково» убитим, або всі факти говорять про те, що це самогубство. І прикладів дуже багато. Загинув В. Цой. Був зроблений висновок — нещасний випадок. Але чи не так це? Потім пішла смерть Ігоря Талькова. Убивство відбулося на очах декількох свідків, але ніхто не бачив убивцю. А в останні роки стали вбивати журналістів. Це найстрашніше. Хто ще, крім них, може сказати правду? Убитий Д. Холодів. Хтось не захотів, щоб таємне стало явним. І можна догадатися хто. Потім убили В. Листьева. Їхньої смерті потрясли мир. Але це ще не кінець. І є побоювання, що вбивці так і не будуть знайдені.

У художніх творах письменники прославляли героїв, що володіють честю й совістю. Честь і совість не дозволили героям повести «А зорі тут тихі…» не виконати завдання, відступити. Вони знали, що загинуть, але вірили, що виграють час. Так воно й вийшло. Всі п’ять дівчин загинули, а старшина Басків мучився через те, що не зміг уберегти їх. Обірвалася ниточка. Ні продовження, але є пам’ять і є син Рити Осяниной, що став чесною людиною, здатним захистити свою Батьківщину. А що було б, якби дівчини злякалися, здригнулися, відступили? Була б тоді можлива перемога? З маленьких подвигів складається єдиний подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Ми вдячні всім тим, хто захищав нашу честь, нашу совість на полях боїв і вистояв. Хочеться вірити, що люди із чистою совістю й честю не зникнуть у нашій країні.

Й нарешті таки їх оцінять. На них будуть рівнятися, їх будуть прославляти. Але не для слави потрібні людині честь і совість. І не тільки на війні або в яких-небудь інших екстремальних ситуаціях. Звичайній людині в повсякденному житті важливо поводитися гідно, тобто жити по принципах честі й совісті. Мені приходять на розум рядка з «Капітанської дочки» Пушкіна, наказ батька Петрові Гриневу: «Бережи честь змолоду». Видимо, це саме головне побажання для людини. І самий гідний життєвий шлях, щоправда, і самий важкий. Є й інший, легше, попроще. Але там низькість, підлість, безчестя! Мені б хотілося не згорнути з першого.